Переглядаючи наш сайт, ви погоджуєтеся на використання cookie-файлів. Ми застосовуємо їх, щоб покращити якість сторінок, вони допомагають нам оцінити ваші потреби (допомагають в зборі статистики), а також допомагають нашим партнерам розміщувати правильний контент для вас з використанням нашого сервісу. Щоб дізнатися більше про Cookies, будь ласка, натисніть тут.

cookies
noimage

Історія Збаразького замку

Збараж – стародавнє місто Галицько-Волинського князівства було розташоване в декількох кілометрах від сучасного Збаража, і саме там ще з 12 століття відбувалося будівництво попередників того замку, який постає перед нами зараз. Постійні набіги татаро-монгол не залишили не єдиного шансу дерев'яному замку, який був збудований в період правління польського князя Лешека Білого, – орди Батия знищили городище і замок в 1219 році. Князь Корибут Ольгердович з династії Гедеміновичів в кінці 14 століття зробив нову спробу створити у Збаражі замок, який цього разу був уже кам'яний, але і цьому замку не судилася довга доля.

У 1435 році князю Федору Несвіцькому було даровано право спадкового володіння Збаражем, тому його нащадки змінили своє прізвище на Збаразьких. При князях Збаразьких кам'яний замок набув фортечні стіни і був єдиним захистом городян від татарських набігів. Але у 1474 році орда хана Айдора знищила замок майже дощенту, помстившись хоробрим збаражцям, які вважали за краще загинути у вогні пожежі, але не здати фортецю ворогові. Пізніше Збаразький замок був відбудований і знову піддався руйнівним набігам татар; у другій половині 16 століття на замок нападали не менше восьми разів, поки в 1598 році від нього і від поселення не залишилися суцільні руїни.

Новий замок почали будувати на новому місці, на схід від колишньої фортеці, куди князь Януш Збаразький вирішив перенести свою резиденцію, навколо якої незабаром і виникло те місто, що нині називається Збаражем. Сини Януша, Криштоф і Єжи Збаразькі продовжили справу батька, хоча остаточно добудовано новий замок було лише в другій половині 17 століття, вже при князях Вишневецьких. Отже, перші сторінки історії нового Збаразького замку були написані в 1602 році, коли Криштоф Збаразький, який перебував на навчанні в Італії, замовив створення проекту замка відомому архітектору Вінченцо Скамоцці.

До зведення замку на узвишші лівого берега річки Гнєзни приступили тільки в 1620-х роках, причому початковий проект Скамоцці «palazzo in fortezza» (палац у фортеці) довелося істотно змінювати, оскільки італієць створив дійсно більш парадний палац, ніж оборонну фортецю. На думку деяких дослідників до створення альтернативного проекту Збаразького замку доклали руку відомі фортифікатори тієї епохи Генріх ван Пеен і Андреа дель Аква. Втім, власники замку, брати Збаразькі навчалися фортифікаційному мистецтву в Італії та Голландії, тому будівництвом могли керувати й самотужки. З 1620 по 1627 роки за замок був відповідальний Криштоф, а після його смерті, аж до 1631 будівництвом резиденції займався Єжи Збаразький.

Прямих спадкоємців після себе брати Збаразькі не залишили, тому в 1631 році незавершений замок перейшов у володіння їх племінника Януша Вишневецького, а через кілька років до його сина Дмитра. Розпочався новий етап будівництва замку і зміцнення вже існуючих фортифікацій: башти по кутах оборонних стін зменшили по висоті і перетворили на бастіони, на яких розташовувалося близько 50 гармат. Всередині двору збудували каземати, а відстань між ними і кріпосними стінами засипали землею, щоб виключити можливість пролому стінобитними знаряддями під час облоги. Таємний підземний хід вів із замку в монастир бернардинів, який розташовувався в міській частині Збаража.

Подібні приготування виявилися зовсім не зайвими, адже вже влітку 1649 року Збаразький замок опинився в епіцентрі протистояння між козацьким військом Богдана Хмельницького і польським гарнізоном Яреми Вишневецького. Сили козаків та їхніх союзників, багатотисячного війська кримського хана Іслама Гірея III, в десятки разів перевершували польське військо, чисельність якого ледь перевищувала 10 тисяч чоловік. Облога Збаразького замку тривала 42 дні і практично в кожен з них відбувалися бої під стінами замку, штурми і нічні вилазки. В один із днів козаки штурмували фортецю більше 15 разів, але так і не змогли зломити захисників Збаразького замку. Чергове випробування випало на долю Збаразького замку в 1675 році, коли і місто, і сам замок були захоплені і спалені яничарами війська паші Ібрагіма Шейтан.

Відновленням замку займався князь Дмитро Єжи Вишневецький, після смерті якого замок перейшов у володіння роду Потоцьких, одного з найвпливовіших магнатських родів. У цей період в замку проводилися незначні зміни з метою перетворити замок в більш вишукану резиденцію аристократів. Але крихке щастя мирного існування замку тривало недовго, вже в роки Північної війни (1700-1721) замок був захоплений шведами, після перебування яких у Збаразькому замку почалося запустіння.

У 1734 році напівзруйнований замок без праці був захоплений отаманом гайдамаків, самопроголошеним полковником Верланом. Після всіх цих нещасть сім'я Потоцьких не надто дбала про відновлення Збаразького замку, а в середині 18 століття замок став належати генералу Юзефу Бему, який влаштував у стінах старовинної споруди цукровий завод. В кінці 19 століття Збаразький замок був викуплений Тадеушем-Владиславом Нємєнтовським, який за підтримки історика Яна Болоз-Антоновича намірився реконструювати замок. Успішний хід робіт був перерваний Першою світовою війною, в роки якої в замку розміщувалися військові гарнізони, що завдало чимало нових руйнувань старовинній будівлі.

У 1935 році реставрацією Збаразького замку зайнявся польський Союз офіцерів запасу, але цим благим намірам знову завадила війна, тільки вже Друга світова. Після війни, в роки радянської влади у Збаразькому замку розташовувалися різні громадські організації та дитячі гуртки, а також діяв міський музей. Але справжнє відродження замку почалося лише в 1990-х роках, коли замку присвоїли статус історико-архітектурного заповідника.