Наш додаток Castles.today готовий для Вас
Замок „Ольштин” біля Ченстохови
Їдучи з Ченстохови в напрямку Щекоцін, неможливо не зауважити домінуючі у краєвиді кам’яні руїни, які мальовничо вписуються у вапняні скелі Краківсько-Ченстоховської височини. Замок в Ольштині, як говорять дослідники - археологи та історики - приховує в собі цілу польську історію, починаючи від часів останніх П’ястів до кінця Першої Речі Посполитої. Крім того, замок був героєм польської кінематографії. Неповторна сценографія замкового узгір’я та околиць Ольштину слугувала видатним режисерам на зйомках відомих фільмів, таких як: „Рукопис, знайдений у Сарагосі” Войцеха Хаса, „Графиня Косель” Єжи Антчака, „Polonia Restituta” Богдана Поремби та „Демони війни” Владислава Пасіковського. Історія замку стала лаштунками картини Яна Матейка „Мацько Борковіц спускається до голодного льоху”.
Питання історії замку, тієї найбільш віддаленої в часі, є, вочевидь, найкраще розкритим серед усіх фортець, які знаходяться на шляху Орлиних гнізд. Замковий пагорб був заселений людьми вже в період пізнього палеоліту, тобто 40 тисяч років тому, про що свідчать археологічні розкопки. Перші письмові згадки документують дерев’яне городище, яке існувало тут вже у XI столітті. На його місці у XIII столітті була зведена кам’яна сторожова вежа, яка виконувала як оборонну функцію, так і житлову. Будівля повинна була захищати купців, які мандрували торгівельним шляхом, що провадив зі Львова до Кракова та Вроцлава. (читати далі)
Архітектура та теперішній стан
Ольштинська фортеця є прикладом готичної замкової будівлі височинного типу, у конструкцію якої включені вапняні останці або окремі ізольовані скелі, що сформувалися в результаті вивітрювання. Будівля також вміщає карстові гроти. Все це дозволяє включити його до групи печерних замків. Вочевидь, найдавнішою частиною архітектурного комплексу був зведений на плані нерівного чотирикутника верхній замок загальною площею 500 квадратних метрів. Його основним акцентом була зведена на висоті 20 метрів вежа, кругла в нижній частині, виконана з тесаного каменю, а у верхній – восьмибічна, збудована з цегли, завдяки чому нагадувала фабричний димохід. Всередину вежі входили за допомогою спеціального помосту, оскільки дверний отвір знаходився на висоті восьми метрів. Таке комунікаційне рішення мало суто оборонний характер, оскільки це був останній пункт опору ворогові мешканців замку. Підземелля будівлі відігравало роль голодного льоху, до якого кидали засуджених. Про одного з них було згадано в першій частині статті.
Найвище розміщену частину фортеці представляв собою розташований на півночі житловий баштовий будинок. Він був поєднаний з просторою печерою, яка знаходилася біля підніжжя гори, та відігравала роль складу продуктів або амуніції. Сам житловий будинок був резиденцією старост, які мешкали там тимчасово, а також підстарост, які перебували там постійно. Підстароста був таким собі заступником старости. У будинку знаходилися згадана вище каплиця, скарбниця, приміщення для службовців.
Вхід до верхнього замку провадив через три брами, які знаходилися у внутрішньому мурі, що оточував весь верхній двір. Тут знаходилася також цистерна як збірник дощової води. Оскільки тогочасне навколишнє середовище було чистим, дощова вода, зібрана таким чином, служила питною. Оскільки існував верхній замок, мав бути також і нижній. Він, звичайно, був розміщений нижче та мав характер господарчого приміщення. Його оточував оборонний мур товщиною у два метри. У нього були вписані господарські будинки та житлові приміщення для прислуги й челяді замку.
На початку XVI століття виділено додатково південно-західну територію навколо замку. Її оточував мур довжиною 250 метрів. Межі мурів визначала квадратна вежа, яку називали Старостовою або Солтисовою. Сама будівля була орієнтаційним пунктом для визначення даної території, оскільки була десь на 300 років давніша та височіла вже у XIII столітті, що дозволяє стверджувати, що це найстарший мурований будинок замкового комплексу. Біля підніжжя вежі знаходилася в’їзна брама, яка вела до території перед замком. Тут у 50-ті роки XX століття були знайдені сліди металургійних печей, які виплавляли руду заліза або виробляли сталь. Поряд знаходилися кузні. За мурами цієї території мешкали ремісники, творячи службове поселення фортеці.
У XVI столітті незначно змінилася композиція верхнього замку. Був перебудований готичний старостів будинок, вежі отримали цегляні верхівки, що вінчають будівлю, завдяки чому вона сягнула висоти 26 метрів. У часи свого розквіту увесь комплекс включав територію, яка нараховує 12 тисяч квадратних метрів, та був одним з найбільших в усьому регіоні. До сьогоднішнього дня збереглися значні фрагменти верхнього замку з циліндричною вежею та залишки мурованих стін житлових будинків, а також вежа, яка стояла на протилежному боці комплексу будівель – іменована Солтисовою чи Старостовою. Також прекрасно видно визначені низьким вапняним муром межі нижнього замку та території перед ним. Над усім селом височіє будівля, розміщена на межі кам’яного узгір’я, званого Сонячними скелями, з якої з легкістю можна побачити вежу монастиря на Ясній горі. Вежа являє собою власність згаданої вище Ґрунтової спільноти. За невелику плату можна відвідати будівлю та вийти на територію Солтисової башти.
Восени 2015 року проведені археологічні роботи. Завдяки ним було зроблено багато цікавих відкриттів та нові інтерпретації функціональності замку. Археологи здійснили нові відкриття під час розкопок. Вдалося відкрити сліди трьох опор мосту, загальний план в’їзної вежі та нижній поверх колодязної башти. Дослідження дозволили дізнатися, як виглядала фортеця колись, у свої найкращі часи.
Дослідники припускали, що до верхнього замку з північного боку вів міст. Останні розкопки підтвердили ці припущення. Завдяки цим роботам можна сказати більше про вигляд замку в часи його розквіту. Отже, вдалося визначити положення трьох опор мосту, який провадив від в’їзної вежі до верхньої частини замку. Він проходив вздовж відновленого нещодавно муру. На висоті третьої опори був „вигнутий” та під кутом вів до другої брами, а вже звідти черговим помостом – до резиденції.
Археологам вдалося визначити також докладно розташування в’їзної вежі, яка знаходилася на невеликому пагорбі, зазначеному кам’яним фундаментом. На підставі перевірки 1631 року, в якій дуже докладно була описана ця частина замку, були відкриті залишки „хатини брамника”, тобто людини, яка займалася цією брамою. На основі цих самих документів ми знаємо, що в’їзна вежа мала декілька поверхів та була примітним будинком з дерев’яною надбудовою.
Дослідники натрапили також на так званий нижній замок. Ця частина виникла у XV столітті та, з усією очевидністю, була розбудована у наступному столітті, в часи, коли ольштинським старостою був Миколай Шидловецький, який у XVI столітті перетворив його на квітучу резиденцію.
Роботи проводилися також щодо так званої колодязної вежі, яка є іншою частиною нижнього замку. Мури збереглися до сьогоднішнього дня. Згідно зі збереженими документами XVII століття тут знаходився колодязь. Він був засипаний. Щоб знайти його необхідно було виконати розкопки глибиною 3 метри, які відкрили невідомий поверх башти. Однак, це не дало можливості зійти на глибину самого колодязя. З цією метою були проведені георадарні дослідження доктором Вєславом Навроцьким з Інституту досліджень, які не руйнують (Краків) – ці дослідження однозначно підтверджують, що в цьому приміщенні знаходиться западина, тобто найбільш очевидно – колодязь, згаданий у перевірці XVII століття. Свердловини підтверджують цю інтерпретацію.
Замок являє собою унікальний в європейському масштабі приклад скельно-височинної фортеці печерного типу та одну з найбільших атракцій регіону. Інші атракції. Самі руїни замку займають узгір’я, яке нагадує за виглядом скелясту гряду чи гребінь, який круто спускається у південному напрямку, закінчуючись урвищем, яке називають „сонячними скелями”. Найцікавіші скелясті форми, іменовані „Цирком”, височіють м’якою аркою на східному боці гори. На кожний з останців можна піднятися, маючи спеціальне спорядження. Скелелази надали їм оригінальні, навіть яскраві назви: „Ганок Єви”, „Гриб”, „Шафа”, „Жовтий стовп” та „Діва”. На цих узгір’ях шліфували свою майстерність уславлені польські гімалаїсти: Ванда Буткевич та Єжи Кукучка.
На північ від замку простягається пустеля, де можна зустріти оригінального та рідкого птаха - лежня. Цей барвистий пернатий піщаного кольору є мандрівним видом, якій зимує в Північній Африці та Туреччині. У Польщі, де гніздиться та виховує потомство, охороняється законом. У своєму ареалі завжди обирає такі місця, як околиці ольштинського замку.
Відвідування:
Руїни відкриті для відвідування щоденно з 9.00 вранці до настання сутінків.
Опрацював: Войцех Забєльський
